Розділ V. Перший православний єпископ Івано-Франківської єпархії

З 1785 року після закриття Манявського монастиря і насильного приєднання православних до унії, на Галичині діяли поодинокі православні Храми і тільки з другої половини двадцятого століття православ’я почало відновлюватись. Станом на 1 січня 1946 року в Галичині, що входила до складу УРСР, діяла тільки одна православна єпархія – Львівсько-Тернопільська, яка була утворена в 1941 році. В обов’язки єпископа Макарія (Оксіюка), якого було висвячено в квітні 1945 року, входило також адміністрування та духовна опіка над парафіями Станіславської та Дрогобицької областей. Розуміючи потребу в нових православних єпархіях на цій території, Святіший Патріарх Московський і всія Руси Олексій (Сіманський) дав благословення на створення двох нових православних єпархій: Станіславсько-Коломийської та Дрогобицько-Самбірської. На початку 1946 року з Православною Церквою було возз’єднано перших уніатських священиків з Галичини, які остаточно порвали з Римом і повернулися до своєї прадідівської православної Церкви. Це були члени Ініціативної групи по возз’єднанню Греко-католицької Церкви із Руською Православною Церквою: о. д. Гавриїл Костельник, о. Антоній Пельвецький, о. Михаїл Мельник, о. Євген Юрик, о. Йосиф Мартинович, о. Тимофій Марко, о. Іван Крук, о. Василій Дрелих, о. Мирон Крутяк, о. Костянтин Добрянський, о. Роман Дорик – (представник Станіславської єпархії, декан Лисецького благочиння), о. Юрій Ванчицький, о. Микита Павлюсюк. Чин возз’єднання відбувся 20 лютого в Свято-Успенській Києво-Печерській Лаврі, де вони вперше відслужили спільну Божественну Літургію у Воздвиженській церкві. Після служби, отців Антонія Пельвецького і Михаїла Мельника було пострижено в ченці із збереженням  імен. На всеношній 23 лютого у кафедральному Свято-Володимирському соборі відбулося їх наречення у єпископи. В неділю 24 лютого, ієромонаха Антонія (Пельвецького) було висвячено на єпископа Станіславського і Коломийського. Хіротонію очолив митрополит Київський Іоан (Соколов), у співслужінні єпископа Львівського і Тернопільського Макарія (Оксіюка), єпископа Мукачівсько-Ужгородського Нестора (Сидорука), єпископа Волинського і Рівенського Варлама (Борисовича). Наступного дня у цьому ж соборі було висвячено на єпископа Самбірського і Дрогобицького ієромонаха Михаїла (Мельника). Патріарх Алексій дав благословення на висвяту цих священиків у створені єпархії і сам призначив дату хіротонії. Акт офіційного возз’єднання членів Ініціативної групи і висвята священиків, вихідців з уніатства, надав поштовху для подальшого розвитку Православної Церкви на Галичині в цілому і на Івано-Франківщині зокрема.

Ще до свого офіційного приєднання до православ’я, керівники Ініціативної групи проводили роботу по підготовці до скликання Об’єднавчого собору всього уніатського духовенства.

Собор було відкрито 8 березня 1946 року у Свято-Юріївському соборі міста Львова. Його делегатами стали два єпископи: Антоній (Пельвецький), Михаїл (Мельник), 214 священиків, благочинних з трьох греко-католицьких єпархій та 19 мирян. Делегати Собору виявили волю 997  із 1270 священиків усієї Греко-Католицької  Церкви західних областей України.

На Соборі головував о. д. Гавриїл Костельник, який і проголосив рішення  про скасування Берестейської унії 1596 року та про повернення до Православ’я. Другий день роботи Собору 9 березня був присвячений церковно-канонічному оформленню рішень по возз’єднанню з Православною Церквою. Цього ж дня було здійснено чин приєднання 216 отців  делегатів Собору до Православної Церкви.  Серед них було 47 представників Станіславської єпархії, 32 з яких – благочинні. Чин возз’єднання звершив преосвященнійший Макарій (Оксіюк), підчас Божественної Літургії йому співслужили єпископ  Нестор (Сидорук), єпископ Антоній (Пельвецький) і єпископ Михаїл (Мельник). Всі учасники Собору посповідались і приступили до Святого Причастя.  Собор завершив свою діяльність урочистою Літургією 10 березня в Неділю Торжества Православ’я.
Необхідно зауважити, що до цього часу серед істориків немає одностайності стосовно канонічності постанов Львівського Об’єднавчого Собору 1946 року. Безперечно, це питання потребує окремого детального дослідження  як з боку істориків, так і церковних каноністів.

Все ж, незважаючи на це, з часу Львівського Об’єднавчого Собору 1946 року новоутворена Станіславсько-Коломийська Православна єпархія оформлюється канонічно і в повній мірі починає розвиватися.

Відповідно до кордонів області, від новоствореної Станіславсько-Коломийської єпархії на сході відпали Чортківське, Гусятинське і Скалатське благочиння, які увійшли до складу Львівсько-Тернопільської єпархії, а на заході приєдналися: Калуське, Рогатинське, Болехівське і Галицьке благочиння, які входили до складу Львівської уніатської єпархії.
Нелегка праця по розбудові єпархії лягла на плечі першого православного єпископа Антонія (Пельвецького). Про труднощі, які стануть на його шляху, владика Антоній знав і ще в своєму першому  архіпастирському слові після хіротонії в Києві, звертаючись  до Екзарха Іоана відмітив, що хоча і тяжким, але в той же час великим і радісним є архіпастирське служіння, тим більш важкою буде праця в той час, коли вороги Православ’я будуть захищати свої втрачені позиції.

Із перших днів свого святительства єпископ Антоній  розпочинає активну працю по налагодженню єпархіального життя. Цей невтомний працівник виноградника Христового, незважаючи на стан здоров’я, починає місіонерську діяльність, об’їздить парафії з пастирською візитацією. Так, 16 серпня того ж року, преосвященнійший Антоній прибув до Коломиї, де в церкві відправляє Божественну Літургію у співслужінні 10-х священиків у переповненому народом храмі.

19 вересня він прибув до Снятина, де 5000 віруючих вітали свого Владику. Зі словом до єпископа Антонія звернувся о. Йосиф Савраш, настоятель церкви. У Богослужінні брали участь 14 священиків зі Снятинського благочиння.

Храмове свято  Кафедрального собору міста Станіслава. Такого зібрання віруючого люду Собор не бачив давно. Святкове Богослужіння очолив єпископ Антоній (Пельвецький), якому співслужили 15 священиків. До Святого Причастя приступило 956 вірних.
Владика сам, в силу своїх можливостей, намагався побувати на кожній парафії, але велика їх кількість приводила до того, що візитація розтягнулася на роки.

21 вересня, храмове свято у селищі Делятині. Всеношну і Божественну Літургію Владика Антоній служив із 12 священиками. Настоятель о. Любомир Головацький, Яремчанський благочинний, виголосив подяку владиці Антонію. До Святого Причастя приступило 856 вірних.

27 вересня Храмове свято  у Хресто-Воздвиженській церкві м. Надвірна. Єпископу Антонію на Богослужінні співслужило 8 священиків.До святого причастя приступило 986 прихожан. Це були перші кроки православної ієрархії на теренах Станіславської єпархії, яка з кожним роком зміцнювалась і ставала духовним оплотом для своїх вірних.
Приймаючи до уваги наполегливу працю спрямовану на утвердження Православ’я у Станіславсько-Коломийській єпархії, єпископ Антоній (Пельвецький), згідно рішення Святішого Синоду РПЦ, від жовтня 1954 року був возведений в сан Архиєпископа.
Необхідно відзначити, що на перешкоді енергійним заходам владики Антонія (Пельвецького) у розбудові єпархії, все частіше ставала діяльність радянської влади, спрямована на  поступову ліквідацію Церкви. Лояльність влади до Православної Церкви, яка була відчутна наприкінці сорокових років, поступово переросла в наступ. Щоб взяти контроль над діяльністю церкви в Станіславській області, з початком возз’єднавчого процесу УГКЦ і РПЦ, при Станіславському облвиконкомі було створено апарат уповноваженого РСРПЦ, який очолив А. Бельков. За директивою РНК СРСР В. Молотова, від 25 березня 1945 року, забезпечувались всі умови для діяльності уповноваженого на місцях. В архівах уповноваженого по Станіславській області в 1947 році була заведена справа на єпископа Антонія (Пельвецького), відповідно, ідентичні справи були заведені в республіканського і союзного уповноваженого РСРПЦ.

Такі ж самі справи були заведені на деяких священнослужителів єпархії, які були більш активні і дієві в своєму пастирському служінні, за що переводились на мало чисельні і віддалені парафії. Щоб обмежити вплив Церкви на маси, “служителям” не дозволялися виїзди за межі своєї громади, скликати загальні збори віруючих, проводити богослужіння під відкритим небом. Заборонялось також запрошувати духовенство з інших парафій, для проведення соборних служб на храмові свята. За вказівками уповноваженого, в органах міліції не приписувались священики на постійне місце проживання в певному населеному пункті, де “небажане їх перебування”.
Ще одним ударом по “церковниках” в Станіславській області з боку влади було обкладання податками фінвідділом священиків, починаючи з 1949 року. Обкладена непосильними податками Церква в Станіславській єпархії економічно ослабла. Малий бюджет парафій приводив до аварійного стану храмів, що у свою чергу ставало вагомою підставою для їх закриття. Також спеціально були завищені ціни на електроенергію для релігійних громад.

В цей час державною владою згідно Декрету 1918 року йде націоналізація парафіяльних будинків і позбавлення священиків землі, як основного доходу на їх прожиття.

В неділю, 3 лютого 1957 року, на 61 році життя  у м. Станіславові помер Архиєпископ Антоній (Пельвецький). Відійшов у вічність перший православний єпископ Станіславської єпархії, який був біля основ відродження Православ’я в цьому регіоні, яке більше двісті років було  гнане і переслідуване.