Розділ IV. Заснування Львівської, Галицької  і Кам’янецької кафедр

Макарій Тучапський, львівський міщанин, активний громадський діяч, а згодом єпископ Галицький, Львівський і Кам’янецький – це одна з неординарних особистостей церковної історії Галичини. З його іменем пов’язане становлення Львівської православної єпархії і впорядкування українського церковного життя після тривалої кризи.

Після довгих домагань української православної громадськості на противагу домаганням католицького Архиєпископа Бернарда Вільчка 23 жовтня 1539 року із королівської канцелярії вийшов один із найважливіших для православних документ. Щоб задовільнити вірних “грецької віри”, у їхніх духовних потребах, а також задля кращого управління церквами та церковним майном, король надав намісникові Макарію Тучапському права Єпископа. Під юрисдикцію новопризначеного владики переходили всі терени колишньої митрополії – “земля Руська і Подільська з повітами Галицьким, Львівським, Кам’янецьким, Теребовлянським, усі церкви, монастирі та духовенство”.
22 лютого 1540 року відбулася хіротонія Макарія Тучапського на Єпископа. Тоді ж владика Макарій (Тучапський) підписав присяжну грамоту, якою визнавав себе “дворним єпископом з рамена Митрополита”, зобов’язавшись не відновлювати і не створювати нову Галицьку митрополію; антимінси ж для храмів підписувати від імені Київського митрополита.

Для належного матеріального забезпечення єпархії єпископ Макарій намагався повернути церкві давні земельні володіння. Так було викуплено у спадкоємців шляхтича Мацея Гембіцького за сто гривень Перегінський монастир з його майном.
Після смерті владики Макарія, шляхтич Марко Балабан (у чернецтві Арсеній)13 грудня 1548 року отримав королівську згоду на призначення його Львівським єпископом. Він продовжив заходи, спрямовані на утвердження матеріального забезпечення єпархії. У 1566 році король Сигізмунд ІІ Август підтвердив угоду владики Арсенія з сином о. Григорієм про передання в майбутньому єпархії йому. Однак після смерті єпископа, 16 червня 1569 року, король номінував на Львівську Кафедру Івана Лопатку-Осталовського (у чернецтві Іону), рекомендованого католицьким Архиєпископом Станіславом Сломовським (1565-1575).

Єпископ Іона переїхав до Львова, а Григорій Балабан (у чернецтві Гедеон), отримавши від короля грамоту із наданням прав володіння єпархіальним майном та підтримку від Митрополита, змушений був залишитись у давній Галицькій резиденції – Крилосі. До Львова він зміг переїхати після смерті Іони, в 1576 році.

З іменем владики Гедеона пов’язаний особливий період в історії Православ’я в Галичині: перші патріарші візити, боротьба проти втручань латинської ієрархії у церковні справи, суперечки стосовно впровадження григоріанського календаря, конфлікти з братством, проблема церковної унії.