|
Сторінка 2 з 7
Розділ ІІ. Галицька митрополія
У 1303 р., завдяки дипломатичним заходам галицько-волинського князя
Юрія І Львовича (1301-1308), святіший патріарх Афанасій Галицьку
кафедру “підвищив до митрополії”. До її складу увійшли Галицька,
Володимирська, Перемишльська, Луцька, Турівська і Холмська єпархії.
Першим галицьким митрополитом був владика Нифонт.
Після його смерті 1305 р. кандидатом на Галицький престол став ігумен
Ратненського монастиря іконописець Петро. Цього ж року помер Київський
митрополит Максим (той, що переніс митрополичу резиденцію з Києва до
Володимира-на-Клязьмі). Тому, до Константинополя поїхали два кандидати
на митрополичі кафедри: ігумен Петро та ігумен Геронтій, кандидат
Тверського князя Михайла Ярославича.
За переданням, на шляху до Константинополя обох кандидатів
супроводжувала чудесна опіка Пресвятої Богородиці. Ігумен Геронтій на
морі потрапив у шторм, під час якого корабель ледь що не затонув. А
вночі він мав видіння: Пресвята Богородиця з ікони, яку він віз із
собою, промовила: “Даремно стараєшся, старче, не зійде на тебе
святительський сан, якого так домагаєшся. Петро, ігумен Ратненський,
який Мене написав, служитель Сина Мого і Бога, буде зведений на
святительський престол!” Ігумен Петро добрався до Константинополя без
будь-яких перешкод.
Константинопольський Патріарх, щоб не загострювати відносин з руськими
князями, пішов на деякий компроміс. Спочатку було хіротонізовано
кандидата на Галицьку митрополію, а згодом на Київську. За житійним
переданням, владика Петро до переїзду на землі Північно-Східної Руси
деякий час старанно звершував душпастирське служіння в Галицькій
митрополії.
Відомі імена двох наступних Галицьких митрополитів. Ними були
митрополит Гавриїл і митрополит Феодор. У 1347 році Галицька митрополія
була ліквідована з підпорядкуванням всіх єпархій Київському митрополиту.
 | | Собор всіх святих землі української м.Калуш |
Питання про відновлення православної митрополії з центром у Галичі
піднімав польський король Казимир ІІІ (1333-1370) після включення
українських земель до складу Королівства Польського. Намагаючись
запобігти політичним і духовним впливам з боку сусіднього Великого
князівства Литовського, до складу якого входила значна частина
Київської митрополії, король вважав за краще забезпечити
церковно-адміністративну незалежність православного населення Галицьких
та Подільських земель. У 1370 році він звернувся до
Константинопольського Патріарха Філофея з проханням відновити
митрополію та висвятити українського єпископа Антонія. При цьому король
застерігав: “А коли не буде ласки Божої і Вашого благословення для
цього чоловіка, тоді не нарікайте на нас, якщо настане потреба хрестити
русинів у латинську віру через відсутність митрополита на Руси. Бо не
може край залишитися без закону”. У травні 1371 року із Константинополя
було надано згоду на висвячення митрополита.
Після владики Антонія (+бл. 1391 р.), єпархією деякий час управляв
Луцький єпископ Іоан. Не отримавши затвердження Патріарха, він,
підтримуваний королем Владиславом ІІ Ягайлом, залишався на митрополичій
кафедрі до 1404 року.
У другій половині ХІV ст. на початку ХV ст. канонічну юрисдикцію
Галицького митрополита визнавала Молдавська Церква. У 1371 та 1376
роках митрополит Антоній рукоположив молдавських єпископів Йосифа та
Мелетія.
|
Єпархія 
; "Собор всіх святих землі української м.Калуш")