Інтерв’ю з Архиєпископом Івано-Франківським і Галицьким ІОАСАФОМ

Журналіст: - Високопреосвященійший  Владико, Ви народилися в легендарному християнському селі на Львівщині – Грушеві, яке має багатющу духовну традицію. Скажіть будь ласка, яку роль у Вашому священичому становленні відіграла сім’я, родина, зрештою те, що ми сьогодні називаємо “малою батьківщиною”?

Владика: - Безперечно, що в особистому духовному становленні велику роль відіграла моя родина. Мої благочестиві батьки, тато Кузьма і мати Ірина виховували мене в релігійному дусі і незважаючи на те, що ми жили в атеїстичній Державі, вони привчали мене з дитинства до молитви, любові до Господнього Храму. Так, що вже з раннього дитинства я знав молитви “Отче Наш” і “Достойно є”, а вже з п’ятого класу кожний вечір і ранок  я у своєму зверненні до Бога вичитував молитви, такі як “50-й псалом” і “Символ Віри”.

Журналіст: - Владико! Учні Ісуса Христа з любов’ю називають свого духовного батька словом “Вчитель”. У школі Вас навчав радянський вчитель. Як Ви з висоти прожитих літ ставитесь до нього – з повагою, шаною чи співчуттям?

Владика: - Перш за все, я хотів би згадати добрим словом нині вже покійного отця мого духовного, пароха Грушівського, священика Богдана, який в час сповіді наставляв і навчав мене, як не погубити себе і свою душу в страшні для Православної Церкви часи переслідування всіх, хто бажав жити по Божих заповідях.

Добрим словом я хочу згадати свою першу вчительку Любов Василівну Маців, яка і сьогодні підтримує мене, ми часто спілкуємось з нею, як телефоном, так і в часи поїздок до моєї старенької матері, котрій вона із своїм чоловіком Федором Мацівим допомагає і підтримують. Особливо, коли моя матуся захворіє, тоді вони прикладають максимальних зусиль для її одужання. Пам’ятаю і завжди добрим словом згадую класного керівника, викладача алгебри і  геометрії – Катерину Олексіївну і багато інших учителів, які незважаючи на радянські часи, коли фактично виховання дітей в українському дусі  вважалось злочином, прищеплювали нам, дітям, любов до рідної мови, до Батьківщини, до отчого краю. Честь їм і хвала!

Журналіст: - Чи мали вплив на Ваш життєвий вибір події, пов’язані з явленням образу Божої Матері у Церкві, що знаходиться в родинному селі Грушеві?

Владика: - Безперечно, явлення Пресвятої Богородиці ще більше укріпило мене у вірі, незважаючи на те, що тоді ми жили при радянській владі, яка повністю заперечувала існування Господа нашого Ісуса Христа, на сільському сході, на якому були присутні секретар райкому, прокурор і начальник міліції району, я виступив з розвінчанням брехливої агітації, яку вела атеїстична влада, що до явлення образу Матері Божої. Так, що в кінці мого виступу весь зал піднявся і проводжаючи мене з трибуни плескав в долоні. Як пізніше мені казали, люди думали, що я вже навіть не дійду до дому. Але незважаючи ні на що, це були часи духовного піднесення і зростання, це були часи перемоги Неба над дияволом, це були часи, коли я всім своїм єством усвідомив, що повинен повністю присвятити своє життя служінню Богові, прийняти на свої рамена Хрест Христовий і нести його через усе своє життя.

Журналіст: - Доля Вам судила два великих випробування – служба у лавах Військово-Морського Флоту і праця серед робітництва міста Дрогобича. Що це Вам дало для збагачення життєвого досвіду? 

Владика: - Служба у лавах Військово-Морського Флоту  перш за все привчила мене до дисципліни і відчуття відповідальності як за себе, так і за товаришів, без цього на флоті  дуже важко. Крім цього я хотів би наголосити, що зі мною завжди був Господь, чи в поході, чи в строю:  на вустах у мене була молитва „Помилуй мене Боже”, і Господь Бог мій милував, спасав мене в час стихії, допомагав і підтримував мене в повсякденному житті. Так що три роки для мене минули як три місяці. Єдиним смутком для мого серця була втрата батька, який передчасно відійшов у вічність через півроку моєї служби. Нехай земля йому буде пухом, а Небо –пристановищем.

Журналіст: - Ваше рішення про повне служіння Богові припадає на розпал так званої горбачовської політики “перебудови”. Тоді, посеред тотального розгулу безбожництва і войовничого атеїзму у простих людей з'явилися якісь певні надії на оновлення духовного життя. Чи пов’язані ці події із Вашим духовним вибором?

Владика: - Перш за все віра в Бога, не просто віра, а віра всім єством своїм, серцем, духом, розумом, почуттями і переконанням в те, що Господь тебе ніколи не покине, якщо ти сам цього не зробиш. Я вірую, і без перебільшення скажу, що за Спасителем я готовий іти хоч в гори, хоч в ліси, чи пустелі. За те, щоб бути сином Його можна і в Сибір і на каторгу.

Журналіст: - Треба відзначити, що за дуже короткий час Ви зробили стрімку духовну кар’єру. Вже у 1992 році Вас було призначено намісником Артемія-Веркольського монастиря. Вашу ревну працю поцінували найвищі достойники Московського патріархату, нагородивши наперсним хрестом та саном Ігумена. На Вашу думку, що стояло за такою Вашою стрімкою ходою – риси характеру особистості, чернеча братія, яку Вам вдалося об’єднати в моноліт, чи чиясь добра, батьківська опіка?

Владика: - Якщо духовний сан можна сприймати як кар’єру, то я дійсно за досить короткий час пройшов шлях від ієромонаха до Архиєпископа. Повірте, я не шукав кар’єри, я просто працював і стараюсь працювати не покладаючи рук своїх для Христа, для Віри  Православної, тієї віри, в якій ми прийняли святе Хрещення за князя Володимира. Тому Патріарх Московський нагородив мене саном ігумена, а єпархіальний Архангельський Архиєрей нагороджував мене до Великих Свят різними відзнаками. А Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет нагородив мене трьома орденами і саном Архиєпископа.

 На Івано-Франківщину чартерним рейсом 5 січня 2007р прибув відомий французький кіноактор Жерар Депардьє, який в той же день відвідав Манявський Хресто-Воздвиженський чоловічий монастир.

5 січня 2007 року перебуваючи на Прикарпатті Президент України Віктор Ющенко і президент Грузії Михайло  Саакашвілі з дружинами і супрводжуючими їх особами відвідали Український Афон - Манявський Хресто-Воздвиженський чоловічий монастир.

Напередодні великого свята Високопреосвященнійший Архиєпископ Іоасаф разом з соборним духовенством відправив у Свято-Троїцькому кафедральному соборі урочисту всеношну, а в саме свято – Божественну літургію. В своїй святковій промові Владика наголосив на те, що ми – образ Святої Тройці, наше тіло – храм Божий. Ми повинні бути достойні носителями образу і подоби Божої, достойні Отця сотворившого нас, Сина іскупившого нас, і Духа Святого освятившого нас.

Після літургії була відправлена велика вечірня з читанням троїцьких коліноприклонних молитов, які за своїм змістом дуже зворушливі і справляють на віруючих велике враження.

В період з 8 по 12 червня 2006 року в Свято-Троїцькому кафедральному соборі перебували мощі великомучениці Варвари.

8 червня 2006 року велику святиню зустрічало духовенство Івано-Франківської єпархії на чолі з Архиєпископом Івано-Франківським і Галицьким Іоасафом, студенти Івано-Франківського Богословського інституту та багато віруючих. Хресним ходом, який розтягнувся на кількасот метрів, мощі великомучениці були пронесені по місту і виставлені для поклоніння віруючим у Свято-Троїцькому кафедральному соборі, де цілодобово духовенство єпархії служило акафісти та молебні до великомучениці.